Чужої біди не буває

7 січня після досить тривалого лікування в Україні й Канаді 12-річний Миколка Нижниковський разом зі своєю хрещеною мамою, волонтером, Кунєвою Оленою Євгенівною переступив поріг Хортицької національної академії, де продовжить своє навчання в 5 класі загальноосвітньої санаторної школи-інтернату.

Але щоб дійсно переступити поріг будь-якого закладу, хлопчикові прийшлося пройти через пекло страждань, болю і реабілітації, навчитися відчувати неслухняні протези, на жаль, не лише ніг, але й руки. Проте Миколка виявився бійцем, незважаючи на свої 12 років, він не міг зрадити лікарів, які боролися за його життя, свою хрещену маму, Кунєву Олену, яка зараз бореться за його майбутнє,- наполегливо вчився ходити, тримати удар долі, який не кожному дорослому під силу. Олена Євгенівна виявила у хлопчика великий творчий потенціал і вирішила будь-що розвивати його дитячі таланти: малювання, конструювання, плавання. Завдяки цим сильним людям, які не лишилися осторонь цієї трагедії, Миколка повернувся з глибокої депресії у цей зрадливий, проте такий чудовий світ. Він знову бачить сонце, переймається добрими почуттями, хоче жити.

Як це сталося

Трагедія трапилася 24-ого серпня в селищі Володарське Донецької області. Миколка Нижниковський із селища Володарське Донецької області разом із 4-річним братиком та двома друзями підірвався на боєприпасі. Жахлива новина про цю страшну подію облетіла всю країну. Хлопчик вижив, проте потребує довготривалої допомоги. Миколці осколки понівечили майже все тіло. Постраждали і двоє сусідських хлопчиків. Як з’ясувалось, діти бавилися зі снарядом від РПГ, який знайшли на військовому полігоні за селом.Рятували його п’ять бригад.Першу допомогу Миколці надали у військовому госпіталі, а згодом дитину відправили до Запоріжжя. Врятувати ніжки та праву руку медикам не вдалось. Лікарі пригадують: через вкрай тяжкий стан хлопчика навіть не вірили, що він виживе.З масовими ураженнями ділянок шкіри, після операції, яка проведена на кінцівках, з інфекцією, що розвинулася на той момент хлопчик виходив до життя досить важко.

Медики намагалися врятувати зір хлопчику, проте це виявилось досить складно. Попереду ще не одна операція та тривалий курс реабілітації. У лікарні родині допомагали волонтери. Приносили медикаменти, дитячі книжки, іграшки та підтримували морально. У майбутньому дитині вкрай будуть потрібні протези.
Лікування в Канаді мало набагато кращі наслідки: хлопчикові підготували й наділи протези на ноги й праву руку, зробили пластику уражених частин тіла, обличчя, вживили металеву пластинку.
Алла Нижниковська — мати-одиначка. Удома, у Володарському, у неї залишились ще двоє старших дітей. Тож, де брати кошти на подальше лікування та реабілітацію дитини-інваліда — поки що не знає. Наразі, посприяти з протезуванням пообіцяли польські волонтери.
Попереду у Миколки ще не одна операція, невдовзі його мають доправити в іншу лікарню. То має бути або київська, або харківська клініки. Проте поруч з Миколкою досить сильна людина,Олена Євгенівна, його хрещена мама, і є надія, що у нього з’явиться багато небайдужих, щирих друзів, які допоможуть йому подолати будь-яку біду. У всякому разі у 5 класі нової школи хлопчик вже сподівається на нових друзів.